ВДОСКОНАЛ 333d31d ;ЕННЯ КРИМІНАЛ 333d31d ;ЬНО – ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

у напрямку розширення кола рішень органу дізнання та слідчого, які можуть бути оскаржені до суду .

до Кримінально-процесуаль-ного кодексу (КПК) України Законом України від 21 червня 2001 р., зроблено рішучий крок у напрямку суттєвого розширення сфери судового контролю у стадії досудового розслідування кримінальних справ.

Суд за вмотивованим поданням органу дізнання, слідчого, узгодженим з прокурором, або самого прокурора приймає рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження його строків (ст. 165 ², 165 ³ КПК); проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ст. 177 КПК), примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи (ст. 178 КПК), огляду житла чи іншого володіння особи (ст. 190 КПК); накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, огляд і виїмку кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв^,язку (ст. 187, 187 ¹ КПК); поміщення обвинуваченого у медичний заклад для проведення стаціонарно-медичної або судово-психіатри-чної експертизи (ст.205 КПК). Статтею 106 КПК підозрюваному надано право оскаржувати затримання до суду.

ст. 236 КПК, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи, тим самим обмежуючи конституційне право особи на судовий захист.

Зазначеними нововведеннями реалізовано положення ст.ст. 29 – 31 Конституції України щодо судового захисту права на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Подальший розвиток одержали положення ст.ст. 55, 62 Конституції щодо права кожної особи оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб та щодо презумпції невинуватості людини.

Очевидно, що недоліки, прогалини та певні суперечності, які мають місце у законодавстві в частині регламентації функції судового контролю, повинні бути усунуті при прийнятті нового КПК України. Зважаючи на те, що робота над його проектом завершується, аналіз нового законодавства, яке регулює питання судового контролю за досудовим розслідуванням кримінальних справ та вив-чення практики його застосування є вельми актуальним завданням.

Наведене передусім стосується законодавства, що регулює обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Зупинимося на деяких проблемних моментах. За законодавством звільнити затриманого чи доставити його до суду з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту орган дізнання або слідчий повинні протягом 72 годин після затримання. У цей же строк подання має розглядатися. Таким чином, суд може бути поставлений в умови, коли подання буде надано йому для розгляду безпосередньо перед закінченням 72-годинного терміну. Це може призвести до поверхневого вивчення справи і прийняття невиваженого і поспішного рішення. У літературі висловлюється думка, що з 72 годин, які передбачені законом для вирішення питання про обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, 48 годин треба віддати слідчому, а 24 години, що залишилися, поділити між прокурором та суддею (О.В. Кондратьєв).

8 годин до закінчення зазначеного у законі строку.

Як і раніше, прокурору надано важливу, але вже дещо іншу, можна навіть сказати, правозахисну роль у механізмі прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Подання про обрання цього запобіжного заходу подається до суду за згодою прокурора або ж самим прокурором (ст. 165² КПК України). Судовий контроль за досудовим слідством уводиться не для заміни прокурорського нагляду, а поряд з ним для посилення гарантій прав та законних інтересів особи.