ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГ 828d38i О КОДЕКСУ УКРАЇНИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКОНОДАВЦЯ
ст. 3, відповідно до яких КК України має ґрунтуватися на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1), а також відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 5); злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки мають визначатися лише КК України (ч. 3), а нові кримінальні закони підлягають включенню до Кодексу (ч. 2). Повноваження законодавця у сфері пеналізації злочинів визначають ті положення Загальної частини КК України, які визначають мінімальний та максимальний розмір певного виду покарання (наприклад, ч. 2 ст. 56; ч. 1 ст. 57; ч. 1 ст. 60 та ін.), а також випадки, коли те чи інше покарання може бути передбачене в санкції статті Особливої частини КК України (наприклад, ч. 2 ст. 59; ч. 1 ст. 64). Ціла низка інших статей Загальної частини КК України містить приписи, які сформульовані таким чином, що можуть поширюватися на законодавця поряд з іншими суб’єктами. Так, ч. 2 ст. 1 встановлює, що в КК можуть визначатися лише питання злочинності та караності діяння і ніякі інші; ч. 1 ст. 4 зобов’язує законодавця не надавати кримінальному законові чинності раніше дня його опублікування; ч. 2 ст. 88 зобов’язує визначати правові наслідки судимості лише в законах тощо.
ст. 53 КК України, який (у питанні визначення мінімального та максимального розмірів штрафу) опосередковано також звернутий і до законодавця. В ньому допускається вихід законодавця за максимально передбачений у ній розмір штрафу при визначенні санкцій за окремі злочини.
|
