Інститут міжнародного правонаступ 353c24d ;ництва та сучасний розвиток законодавства України
Громадянство: дане питання було врегульовано Законом України “Про правонаступ 353c24d ;ництво України” від 12.09.1991 р. (ст. 9), за основу врегулювання прийнято теорію проживання осіб на території держави-набувача та автоматичне право на набуття ними громадянства України.
Власність: ст. 14 Віденської конвенції про правонаступ 353c24d ;ництво держав стосовно майна, архівів та боргів держав 1983 р. висвітлює звичаєвий підхід щодо розподілення власності при правонаступ 353c24d ;ництві (за угодою сторін; якщо немає угоди, нерухоме майно залишається у держави – носія відповідальності за територію, на якій таке майно розташоване; рухоме майно переходить до тієї держави, з обслуговуванням діяльності якої воно пов’язане). Досі немає внутрішнього акта, який регулював би правове положення тієї власності, яка лишилася за Україною, але знаходиться на території Росії та який співвідносився б з Угодою 1992 р. про розподілення всієї власності колишнього СРСР за кордоном.
Державний архів: проблему вирішено на рівні Угоди про правонаступ 353c24d ;ництво у сфері державних архівів 1992 р.
щодо частини золотого та алмазного фондів та інших елементів “спадщини” України від Радянського Союзу. Отже, проблема законодавчого відображення факту прийняття на себе зобов’язання погасити борг, а також джерел такого погашення та механізм повернення частини “спадщини” вимагають врегулювання на рівні внутрішнього законодавства.
2. Державний кордон: детально не вирішено й досі питання державних кордонів між країнами колишнього Союзу. Дана проблема розглядалась одразу ж після розпаду СРСР, міжнародне співтовариство вимагало як найскорішого прийняття рішення та результат був таким, який може бути при такому швидкому перебігу подій. Для незалежної України значення Чорноморсько-Азовського басейну дуже зросло, особливо у політичних, економічних та оборонних аспектах. Українські морські державні кордони є одними з тих у Європі, які мають найбільший протяг, що характеризує Україну як одну з крупних морських держав. Делімітація морських просторів законодавчо не урегульована. Верховною Радою України було прийнято Закон “Про виключну економічну зону” від 16.05.1995 р. У зв’язку з існуванням певних труднощів правового характеру стосовно застосування законодавства колишнього СРСР у цій сфері і ратифікацією Україною Конвенції про морське право 1982 р. актуальним є прийняття національного закону, який має безпосередньо встановлювати правовий режим континентального шельфу, в тому числі й юридичну основу його розмежування з сусідніми державами (нині чинні Конвенція ООН 1958 р. про континентальний шельф та Конвенція про морське право 1982 р.).
Крім цього, факт розташування Російської Чорноморської бази на території м. Севастополя не відповідає вимогам ст.17 Конституції України, якою встановлено заборону на розташування військових баз іноземних держав на території України. Тобто Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про взаємороз-рахунки, пов’язана з поділом Чорноморського флоту та його перебуванням на території України, є такою, що потребує подальшого та більш виваженого законодавчого врегулювання.
Культурні цінності – тут уряд України звертався до Федеральних зборів РФ відносно питання повернення культурних цінностей згідно з існуючими міжнародними нормами, а також угодами, підписаними в рамках СНД. Однак дане питання не було вирішене.
Отже, тільки у сфері зобов’язань, які виникли внаслідок правонаступ 353c24d ;ництва України після розпаду колишнього СРСР, вже маємо чимало питань, що вимагають врегулювання на рівні як міжнародних договорів, так і національного законодавства.
|
