в судо 747h73h ;вому пізнанні
Як відзначає академік АПрН України Ю.М. Грошевой, щоб суддівське переконання було визнано достовірним, а вирок законним і обґрунтованим, необхідно, щоб мотивування, яке приводиться в ньому, було послідовним і не містило внутрішніх протиріч, а розуміння, викладені у вироку з усіх розглянутих питань, цілком відповідали матеріалам кримінальної справи і випливали з них. Логічні помилки, протиріччя між даними судо 747h73h ;вого слідства і фактами, що суд визнав у вироку встановленими між мотивуванням і резолютивною частиною вироку, роблять мотивування помилковим і позбавляють суддівське переконання об’єктивності.
Необхідність закріплення в законодавстві чіткої процедури обґрунтування визначається специфікою пізнавальної діяльності в судо 747h73h ;чинстві, що виявляється в різних формах судо 747h73h ;вого розгляду. Пізнання, підлегле загальним гносеологічним закономірностям, здійснюється за законами матеріалістичної теорії відображення. Однак, як справедливо зауважує А.А. Ейсман, судо 747h73h ;ве доведення не зводиться тільки до пізнання. Доведення в більш широкому розумінні являє собою повідомлення, передачу відомостей від одного суб’єкта до іншого. Знову ж таки при цьому йдеться не лише про те, що щось просто повідомляється, але й наводяться підстави, докази того, що відомості правдоподібні, адекватні дійсності. Тому отримані суб’єктом процесу фактичні дані про обставини події, що відбувалися, мають бути зафіксовані в такій процесуальній формі, яка б забезпечувала можливість доступу до неї всім суб’єктам процесу і створювала б гарантії вірогідності отриманих даних, тобто мусить містити обґрунтування припустимості доказів.
Розглядаючи більш детально природу обґрунтування, варто наголосити, що вона є специфічною формою комунікативної діяльності, нерозривно й органічно пов’язаної з процесом переконання. Тому обґрунтування варто розглядати в першу чергу в плані діяльнісного підходу. Відповідно до такого підходу у будь-якому процесі обґрунтування необхідно розрізняти, по-перше, суб’єкт аргументації, тобто особу або групу осіб, що намагаються впливати на інших людей, і переконати їх в істинності або, принаймні, обґрунтованості своїх стверджень, припущень і висновків; по-друге, об’єкт або адресат аргументації, якому вона призначена; по-третє, схему або структуру діяльності, що включає у свій склад мету аргументації і можливі способи її реалізації; також засоби, методи і прийоми впливу на об’єкт аргументації, за допомогою яких досягається переконання аудиторії та її згода з висунутими твердженнями, тезами або рішеннями. При комунікативному підході підкреслюється саме діяльність суб’єкта, орієнтована на зміну поглядів, думок і переконань інших людей. У сфері пізнання і духовної діяльності аргументація спрямована на перебудо 747h73h ;ву свідомості, зміну уявлень, понять і суджень людей. При прийнятті рішень у практичній діяльності аргументація орієнтована на таку зміну поглядів і суджень людей, що можуть спонукати їх до здійснення тих або інших дій, вчинків або поведінки.
|
