питання застосування нового закон&# 838f55i 1086;давства України у сфері управління культури
Реалізація державної політики щодо культури вимагає чіткого закон&# 838f55i 1086;давчого регулювання цієї важливої галузі суспільного життя країни. Міцний закон&# 838f55i 1086;давчий фундамент є однією з головних умов ефективної організації управління у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства, а особливо – культурного життя.
форм управління культурою і нове закон&# 838f55i 1086;давство відіграє у цьому процесі дуже важливу роль. Порівняно із закон&# 838f55i 1086;давством інших країн, українське в галузі культури є досить широким і специфікованим у різних її сферах. В Україні чинні понад 300 нормативно-правових актів, що стосуються питань культурного життя. Серед них закон&# 838f55i 1080; “Про музеї та музейну справу” (1995 р.), “Про бібліотеки і бібліотечну справу” (1995 р.), “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” (1997 р.), “Про кінематографію” (1998 р.), “Про охорону культурної спадщини” (2000 р.). Однак у багатьох випадках закон&# 838f55i 1086;давчі акти мають неузгоджений та суперечливий характер. Як наслідок – окремі сфери культурного життя суспільства взагалі перебувають поза межами закон&# 838f55i 1086;давчого регулювання. Так, і досі відсутні закон&# 838f55i 1080; про гастрольно-кон&# 838f55i 1094;ертну діяльність, соціальний захист митців тощо.
і деякі з прийнятих закон&# 838f55i 1086;давчих актів у сфері культури, які стосуються фінансування галузі або соціального захисту працівників культури, не викон&# 838f55i 1091;ються або ігноруються органами державної викон&# 838f55i 1072;вчої влади. Така ситуація обумовлюється передусім тим, що багато з правових норм цих закон&# 838f55i 1110;в мають суто декларативний характер і не передбачають реальних механізмів втілення їх у життя.
Ще одним проявом недоскон&# 838f55i 1072;лості вітчизняного закон&# 838f55i 1086;давства у сфері культури є його невідповідність міжнародно-правовим зобов’язанням у частині гарантованого доступу до культурних цінностей, що знаходить свій прояв у скороченні мережі закладів культури, зниженні якості культурних послуг. Так, на Міжнародній кон&# 838f55i 1092;еренції з питань політики в галузі культури (Стокгольм, 1998 р.) 140 країн (до яких приєдналась і Україна) ухвалили План дій відносно політики в галузі культури. Цей план містить зокрема й рекомендації державам-членам щодо нарощування зусиль по збереженню і підвищенню ролі матеріальної і нематеріальної, рухомої і нерухомої культурної спадщини та сприяння розвитку індустрії культури, перетворення політики в галузі культури в один із ключових елементів стратегії розвитку (культурна політика має стати головним елементом соціальної та екон&# 838f55i 1086;мічної політики).
Тому інтереси культури повинні знаходити своє відображення також у закон&# 838f55i 1072;х, що регулюють суспільно-екон&# 838f55i 1086;мічні сфери життя. Насамперед це стосується податкового і фінансово-бюджетного закон&# 838f55i 1086;давства, у якому необхідно передбачити пільговий податковий режим для неприбуткових організацій культурної сфери, механізми заохочення недержавних інвестицій у цю галузь тощо.
Отже, надзвичайно важливим є реформування у відповідності з сучасними світовими стандартами існуючої закон&# 838f55i 1086;давчої бази у сфері культури шляхом внесення змін та доповнень до чинних закон&# 838f55i 1110;в, які забезпечили б сприятливі умови для розвитку культури в Україні.
|
